Українська мова і російськомовні українці

Автор: Дмитро Хомицький. Рубрика: Думки.

Дмитро Світодар читає вірші Шевченко

Російськомовні українці сходу України часто виправдовують своє незнання або небажання розмовляти українською мовою тим, що вони все розуміють, але не хочуть “коверкати”, або просто соромляться. Спробуємо розібратися… 

Мій друг Євген, з яким я познайомився у Львові, зачепив цю тему у своєму блозі. Він навіть мене згадав як приклад. Користуючись нагодою, розкажу і я про свій досвід українізації, зокрема вивчення української мови в українському місті на заході України.

Передісторія. 

Перший раз я зіткнувся з українською мовою коли на першому курсі університету (осінь, 2001 рік, Тирасполь) нас спитали, яку мову крім англійської ми вибираємо вивчати, на вибір була молдовська або українська. Я вирішив що краще вивчати молдовську, тому що я живу майже на молдовської землі і трохи знати цю мову буде корисно. Також, я не пов’язував своє майбутнє з Україною. Мабуть тоді Всесвіт або Доля, давали шанс приготуватися до майбутнього життя:).

Через деякий час, моє життя повністю захопило почуття Голосу Крові, яке виразилося у захопленні націоналізмом і всім що з ним пов’язано. Логічним кроком було узнати “хто ми, чиїх батьків сини…”.

Після років самокопання і самопізнання, я дійшов висновку, що майбутнє моє з Україною, там де моє коріння і де жили мої діди та прадіди.

Через це, я у 2009 році познайомився з Катериною.

Перед показом фільму "Тарас Бульба", Тирасполь, весна 2009.

Перші кроки.

Восени 2009 року, я через сайт інтернет-знайомств знайшов свою Катю. З цього часу ми з нею переписувалися у Скайпі українською мовою. Для неї це була рідна мова, а я використовував Перекладач Google.

Спочатку було важко, адже приходилось заради 2-3 слів лізти в перекладач, потім копіювати текст і вставляти його у свої повідомлення. Але з часом, деякі слова я став запам’ятовувати і їх не треба було перекладати. Таким чином, через рік такого online-спілкування, я вже міг підтримувати просту розмову, навіть без помилок.

Google Перекладач

В бій.

16 вересня 2010, я приїхав у Здолбунів. Перший раз я почув українську мову тотально навколо себе. Мовлення, вивіски, телебачення і музика навколо, все було скрізь українською. Наснага і натхнення мого повернення на історичну Батьківщину придавали сил і енергії вбирати навколо національні традиції, етикет, звички і т. д.

Найважче було запам’ятати наголоси і позбутися акценту. Язик мій заплітався, а в голові іноді пропадали деякі слова і вирази. Найшвидше мені вдалося вивчити прості фрази і вирази, яким найбільше користуються у побуті. Це елементарна розмова в магазині, транспорті, або у державних закладах. Вітання і привітання, смачні національні лайки і слова паразити.

Після маршу УПА у Львові, плакат думок львівян, 16.10.2010

Чи соромився я своєї української мови? Чи соромно мені було розмовляти як Азаров? Звичайно ні! Адже уявіть, ви – людина, яка зробила неймовірний вчинок, ідейно і за позовом серця, переселитися на Батьківщину, приєднатися до нащадків козаків і бандерівців в їх боротьбі за справедливість, добровільно інтегруватися в українське суспільство і зробити щасливою свою майбутню дружину. Та мені було смішно, що хтось сміється з мого акценту або думав що я москаль. Адже дуже мало навіть справжніх неймовірно свідомих патріотів і націоналістів будь де в Україні, хто зміг би зробити такий вчинок як я.

Зі мною завжди було почуття великого і неймовірного шляху, який я пройшов у своєму житті перед тим як опинитися в Україні.

Адаптація і інтеграція.

Після 3 років життя в Україні, я не можу сказати що я вивчив українську мову, іноді я навіть забуваю деякі вислови, або не завжди розумію що вони вірні або доречні у поточної ситуації. Але точно можу сказати, що такої проблеми як українська мова для мене більше не існує. Я вже не замислююся щоб швидко відповісти або щось спитати, хіба що коли дуже хвилююся:).

Іноді мене дивує як в голові випливають автоматом цілі фрази або речення, які я з трудом можу перекласти російською. Іноді я не одразу помічаю мову тексту, який я недавно прочитав.

Мені дуже важко говорити технічні тексти українською, тому по роботі майже завжди доводиться спілкуватися російською.

Я став помічати русизми і суржик, навіть тут, на Західної Україні, не завжди правильно розмовляють, і майже на кожному радіо є передача “Правильно українською”.

Читання українських статей зараз відбувається на одному диханні, коли тепер розумієш думку, яку хотів висловити автор, а не текст.

Зараз, я вважаю, що українська мова в Україні, це елементарна грамотність і самоповага, нею повинні володіти всі громадяни українці, адже це державна мова. Це так само як володіти англійською мовою якщо ти живеш десь у Європі. Будь які відмазки, я вважаю, це елементарна лінь і байдужість. Ну як можна себе поважати, якщо ти українець і не знаєш української мови, або живеш в Україні і соромишся розмовляти нею.

Тост українською мовою, 26.01.2012, Здолбунів

Мої вчителі і джерела української мови.

1. Google Перекладач.

2. Ірина Фаріон – ікона української мови і грамар-наці.

3. Українські інтернет-ЗМІ.

4. Українське радіо.

5. Українське телебачення

 

Tags: ,


Схожі статті:
  • Епл Грін

    Правильно написано) Підтримую) Наснаги тобі, щоб ще й технічну мову вивчити))))

© 2012-2017 Дмитро Хомицький. Усі права захищені.