Блог мобілізованого офіцера: Тиждень в зоні АТО

Автор: Дмитро Хомицький. Рубрика: Мобілізація.

Нарешті у мене з’явилася можливість власноруч відписувати свої короткі замітки, моя дружина вислала мій ноутбук і USB-модем з Інтернетом. Постараюсь власноруч продовжити серію статей, яка публікувалася на Здолбунів City. 

Останні півтора тижня я знов обживався, вже втрете (після учебки і пересилочного пункту в Житомирі), на своєму місці. Вже звик, що твій особистий простір не перевищує 4 кубічних метрів, а всі твої речі влізають у 2 сумки.

Умови проживання, як на мене, цілком нормальні. Є своє ліжко, тумбочка, дуже тепло, можна помитися гарячою водою. У столової кормлять нормально, окрема подяка волонтерам за консервовані помідори, сир, печиво, пряники і інші вкусняшки.

Мене дуже вразили дитячі малюнки, їх велика кількість і вони всюди, на стінах столової, в коридорах казарм, на підвіконнях. Діти в садочках і школах малюють на різну антивоєнну тематику. Я не можу на них довго дивитися без сліз.

Люди, тут вони дуже різні. Різні характери, різні історії життя. Це неймовірно знати, що поряд живуть справжні герої, які брали участь у подіях, про які ми читали в новинах. Війна не пройшла безслідно для кожного, останні 12 місяців змінили життя кожного з них. Дуже цікаво слухати їх спогади, веселі або жахливі, і не одразу помічаєш, що це історії минулого року, а не спогади ветерану 2 світової війни до 9 травня.

Дуже запам’яталось, що нам новоприбувшим мобілізованим офіцерам сказав командир, коли нас йому представляли – «Ваша задача – не умножить на ноль все сделанное нами». У подальшому я буду періодично ділитися іншими цитатами з життя в армії.

Місто

Наше постійне місце розташування – звичайне місто в глибокому тилу АТО. Тут дуже тепла рання весна, вбиті військовою технікою давно неремонтовані дороги, багато озер як у нас на Рівненщині, потужний степний вітер. У мене друзі часто запитують, як до нас ставиться місцеве населення, але мені зараз важко на це відповісти. Я тут всього тиждень, з місцевих довелося поспілкуватися тільки з таксистами, касирами «АТБ», працівниками «Нова Пошта», ну і кілька разів запитував у покупців в магазинах де що шукати, всі вони ставилися до мене у військовій формі цілком нормально, були ввічливі і підказували що і де. Та і я намагався все робити пошвидкому і не мозолити зайвий раз очі.

Можу точно сказати, що і вони і ми, всі дуже хочемо щоб війна скоріше закінчилася, але і розуміємо що це буде не скоро.

Ще, мене дуже здивували ціни на продукти в магазинах, за 2 місяці служби вони неймовірно зросли. Наприклад, консерви «Сардини» які я купляв в січні по 20 грн., зараз коштують 39 грн.

Інтернет

На жаль куплений за понад 300 грн USB модем від Київстар видає швидкість не більше 30 кбіт/сек (3 кб/сек), це якійсь Інтернет кінця 90-х.

Прийшлося згадати, що таке чекати по 3-5 хвилин щоб сайт відкрився, да і то без картинок. У Скайпі я зміг лише під’єднатися і надіслати кілька повідомлень. VK відкривається і можна навіть обмінюватися текстовими повідомленнями, не більше. FB відкривається наполовину, зміг прийняти кілька заявок в друзі, і все. ОК так само, доступний тільки для читання.

Головне, що мені вдалося вивести зароблені в Інтернеті гроші з WebMoney, прийняти пошту в The BAT, і віднайти інформацію по мобільному інтернету який нормально працює в нашому місті. Виявилося що це Інтертелеком, який вже давно надає послуги доступу в Інтернет 3G, на швидкості до 14,7 Мбіт/с. Але це задоволення не з дешевих: USB-модем 1199 грн. + підключення 99 грн. + абонплата 139 грн. = 1437 грн. Буду чекати зарплати.

Перший наряд

Я дуже хвилювався з цього приводу, адже це велика відповідальність, тому весь тиждень активно готувався. Майже щодня, за власною ініціативою, стажувався, все записував. Всі намагалися зі свого боку підказати, як треба робити і як не треба.

Отже, мій перший добовий наряд успішно відбувся у понеділок. Я багато чого узнав і чому научився. Після наряду начальник подякував за службу. Тому я дуже задоволений.

Знання

Поки не було ноутбуку, я всі свої думки, плани і знання зберігав у своєму зошиті. Дуже зручно, поки він не став вміщувати понад 10 сторінок. Зараз, коли є ноутбук, він все рівно здається мені зручнішим.

Я швидко зрозумів, що для швидкого звикання до служби дуже потрібні знання: хто, що, де, коли, чому і для чого. Тому мій зошит в перші дні став для мене і навігатором і довідкою, і навіть таким собі Гуглом.

Соціальні ролики по ТБ

Взагалі, будь які фільми про війну, новини з фронту і т.п. стали сприйматися дуже по іншому. Насамперед різна соціальна реклама про військових, війну і її наслідки. Все це стало дуже чіпляти за душу.

Також мені важко дивитись різні рекламні ролики з дітьми, будь то реклама підгузків або інше з малюками. Вони дуже нагадують про доньку, родину, рідний дім. Чорт, будь проклята ця довбана війна.

Вміння

Мені подобається і надихає те, що для кожного з мобілізованих які прибули в частину, знайшли підрозділ де його вміння і знання будуть в нагоді. Будь то мужик який захоплюється мисливством, або водій всіх категорій, медик який хоч і п’є, але рятував життя алкашам на Рівненському полігоні, або я, за що мене вже прозвали хакером.

Я дуже хочу чимось допомогти тут своїми знаннями і вміннями, не бути баластом, якось покращити, або оптимізувати ведення служби. Зрозуміло, що ми не кадрові військові, у нас немає великого досвіду служби в армії, але ми хочемо бути хоч чимось корисні. Сподіваюсь так думаю не я один.


Схожі статті:
  • Евгений К.

    Привет, Дима! Это правильная затея! Пиши. Информация из первых уст, тем более от друзей и знакомых воспринимается по другому! Да и хоть будем знать как ты. Надеюсь все это скоро закончится и ты вернешься к своей семье целый и здоровый!

  • Ганна

    Спасибо, Дима, интересно.
    Одесса ждет в гости всей семьей, живого, здорового и в гражданском ))

  • buddax2

    У мене є модем для ПіплНет. Пошукай як там у вас сигнал, я б міг тобі відправити.

© 2012-2017 Дмитро Хомицький. Усі права захищені.